Соборність для України – це об’єднання етнічних територій в одній державі навколо спільних ідей. Ними, крім державності, є українська ідентичність і культура.
Приблизно так написано в підручниках з історії та довідниках для широкого вжитку.
А в спеціальній літературі (філософського формату) це поняття тлумачиться значно ширше. Зокрема, йдеться про те, що територіальна єдність держави без духовної єдності її громадян та національно-культурної ідентичності (самоусвідомлення) – то лише півсправи…
Історична довідка
Ідея єдності українських земель – соборності України – дуже давня. Збирання південноруських земель було пріоритетним напрямком внутрішньої політики київських князів Олега та Ігоря, Святослава і Володимира Великого, Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха.
У ХІV ст. значна територія сучасної України була під владою Литви. У 1569 р. за Люблінською унією Литовське й Польське королівства об’єдналися у Річ Посполиту. Після цього українські землі опинились під впливом Польщі.
У середині ХVІІ ст. розгорілася визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, в результаті якої на певний час була відновлена державність України.
Та невдовзі значні території опинилися під владою Російської імперії.
Протягом віків практичним втіленням ідеї соборності займалися українські гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип Орлик.
У ХІХ ст. ідея соборності українських земель відбилася в документах Кирило-Мефодіївського братства, суспільно-політичних поглядах Михайла Драгоманова і Володимира Антоновича.
На початку ХХ ст. про суверенність соборної України йшлося в документах Української народної партії на чолі з Миколою Міхновським. На той час українські землі були поділені між сусідніми державами: Польщею, Росією, Румунією, Австро-Угорщиною.
Для боротьби за свої національні інтереси Україні була вкрай важливою територіальна єдність.
Реалії сьогодення
Попередня президентська виборча кампанія 2004 року по-новому актуалізувала давнє гасло соборності. Сьогодні вже йдеться про інше – збереження регіональної єдності реально існуючої держави Україна.
В умовах молодої української демократії на регіональних відмінностях не проти пограти різноманітні політтехнологи та спецслужби. Це їхня робота і їх можна зрозуміти, особливо, якщо вони – іноземці, приміром, росіяни.
Гірше, якщо українців ділять доморощені українські технологи. І вже зовсім погано, якщо на це свідомо згоджуються українські політики. Цим вони зраджують у процесі виборів і виборців, і демократію. Не кажучи вже про те, що це — пряма зрада ідеї соборності своєї Вітчизни.
Абсолютно безсоромними в цьому сенсі були сумнозвісні антиющенківські плакати й телевізійні ролики про поділ України на три сорти. Апофеозом же антисоборності став з’їзд прихильників Віктора Януковича у Сіверодонецьку після другого туру голосування. Отож грунт було удобрено, а бур’яни нова влада як слід не прополола, і от сьогодні ми продовжуємо збирати урожай антисоборності.
Основна проблема для соборності України сьогодні: інтереси основних політичних сил полягають у тому, щоб зберегти за собою контроль над окремими територіями країни. Соціологічні дослідження свідчать, що «Наша Україна» домінує на Заході, блок Юлії Тимошенко – у центрі, а «Партія регіонів» – на cході і півдні.
Реальна ж соборність сьогодні означає не стільки підпорядкованість Києву всіх український земель, скільки йдеться про громадянське порозуміння в різних частинах країни. Тобто громадянські інтереси дорівнюють національному інтересові. І соборність України означає спільний внутрішній ринок, зовнішню політику, енергетичну стратегію, систему безпеки, культурну та духовну ідентичність.
Національний інтерес сьогодні передбачає, в першу чергу, регіональний розвиток територій, коли одні допомагають іншим, при цьому допомагаючи собі. А от чого він не передбачає, то це культивування ідеї протилежності «різних Україн» і втручання сусідніх держав.
Самоусвідомлення чернігівців
«підправлять» проросійські козаки?
Дивним у цьому контексті виглядає свіженьке і резонансне ноу-хау чернігівської міліції: патрулювання вулиць обласного центру з допомогою так званого «казачьего патруля». Тобто активістів громадської організації “Чернігівський полк ім. Архистратига Михаїла”.
Як твердять представники патріотичних громадських та політичних об’єднань Чернігова, «бійці» «Чернігівського полку ім. Архистратига Михаїла» є одночасно й активістами відверто антиукраїнських організацій. Вони керуються та фінансуються з території Росії. Зокрема, це — «Союз верных казаков» (СВК), «Евразийский союз молодежи», «Северный фронт».
Дивно, адже керівництву Чернігівської міліції не може бути не відомо, що СВК тісно пов’язаний і з такими екстремістськими організаціями, як «Русское национальное единство» (РНЕ), «Прорыв», «Монархический союз», створеними і керованими спецслужбами сусідньої держави.
Антиукраїнська діяльність названих організацій чітко простежується. Це:
— захоплення Десятинної церкви в Києві,
— облога Катерининської церкви в Чернігові,
— антинатовські виступи в Криму,
— відстоювання загальноросійських інтересів на території України через численні акції відповідного забарвлення.
Вони ж створили дитячий військово-патріотичний центр і активно вчать наших хлопців, як треба любити коронованих осіб династії Романових, російських генералів, полководців російської армії. Натомість заклятими ворогами вважають Івана Мазепу, Симона Петлюру, Степана Бандеру, Джохара Дудаєва. «За веру! Царя! Российское Отечество» — основне гасло «Союза верных казаков». А де ж Україна? Схоже, ці козаки сплять і бачать її пригрітою під крилом двоголового орла.
СВК активно співпрацює із шовіністичними організаціями, відкритою метою яких є відновлення і збереження цілісності Російської імперії, де українцям, з огляду на історичний досвід, виділене далеко не почесне місце.
Серед «партнерів» СВК «Киевский монархический центр», «Русский зарубежный центр в Украине», Київська молодіжна організація «Пошук», Київська громадська організація «Товарищество ветеранов разведки Военно-морского флота». Доведений факт: хоча всі вони називаються громадськими організаціями, але створені російськими спецслужбами. (Дослідники цієї теми демонструють рясний «букет» відповідних документів і фото).
Отож можна не лише здогадуватися, а й з великою долею впевненості передбачити, що названі «бійці» переслідують дещо відмінні від міліцейських цілі. Проте залишається загадкою справжні мотиви наших «креативних» міліціонерів, через які вони сподвиглися на таке «патріотичне» нововведення.
Ще цікаво, як вони відреагувати на обурення активних патріотів: виходить, ніби вони, патріоти, все неправильно розуміють… А як же ще реагує силове відомство в подібних випадках? Класика жанру…